Філософія життя
Бог, дав мені все для щастя… Він дав мені руки, щоб я могла руками заробляти на своє життя! Він дав мені очі, щоб я бачила світ, який навколо мене, він дав мені голову і розум, щоб я змогла думати і відповідати за свої вчинки…. Так чому Я нещаслива?….
Ти правий Андрій, у всьому винна я сама! Я сама створила навколо себе проблеми, Я сама винна у своїх необдуманих рішеннях, і я сама винна у житті, яке в мене є на даному етапі мого існування… Мої ідеали не співпадають з реальним життям… Мої ідеї це всього навсього мої видумки, які непотрібні суспільству, бо світ жорстокий… Давайте будем обрубувати крила всім художникам, акторам, музикантам…. і давайте, сірий соціум будем думати правильно, і вирішувати за кожного…
І от зіштовхуючись із проблемами…. Я від них тікаю…. ховаюся… як страус…. Переробляючи мій мозок, форматуючи його під стандарти людського існування…. університет, робота, сім”я, діти… Я поволі заглиблююся у ці стандарти…. А потім неймовірний сплеск і знову якась душевна тривога…. Згадую слова… А як же мистецтво? Воно вічне! І поволі задумуюся…. над життям…. і над тими ідеалами, які мене переслідували поки я тагалась в університеті з дня на день, тому що так має бути…
Твердять люди…. Робота престижна….. все буде… І так з дня в день на роботу, яка взагалі нецікава нічим, називається, ламати себе зсередини знову.. Для того щоб заробляти гроші… Що таке гроші? це необхідний еквівалент життя… Без них ми не можемо існувати… Вони правлять світом…. Гроші… Гроші.. Гроші…. Зараз відчуваю себе містером Фріменом, який заполонив увесь інтернет (спробуйте скорость интернета измерить) роздумами про моральні цінності…. Так от, чому інколи люди забувають про своє покликання? про свої мрії? а вдмухуються у сувору реальність життя і втрачають себе… а потім нарікання: чому так багато втрачених людей, алкоголіків і бомжів, нікому непотрібних як то кажуть “відходи суспільства”?. А все тому, що у нас забирають право вибору, нами маніпулють… Маятники, як читала я у своїй книжці “Трансерфинг реальности”… Нам дано життя, щоб насолоджуватися кожною хвилиною, нам дано кохання, щоб кохати (але кохання без довіри це як вогонь без полум”я, і воно втухає), нам дана молодість, щоб робити помилки, тому що ніхто за нас їх не зробить…
І я все ж таки надіюсь, що високі ідеали будуть у моїй душі, і я залишуся тією великою мрійницею і завзятою гуманісткою, якою мене знають мої хороші люди… І я дякую їм, що навіть у моменти відчаю я маю кому виговоритися, бо за великі гроші не купиш найціннішого…. І я дякую, що попри все в мені бачать душу, душу яка хоче творити… Не обгортку, не “фантік”, як казав мій друг-одногрупник Назар, а духовний внутрішній світ, дякую вам, я розумію, що все ж таки існують люди, які бачать глибше, набагато глибше, і люблять за те яка ти всередині…. Я розумію що світ, ще сповнений глибокими серцями… і потрібно шукати, піднімати і йти далі разом… За покликом мрій, за покликом душі…. А все решта буде, тому що коли люблять і кохають то розуміють…
П. С. Давно я не писала, але дійсно стало легше…
Автор: Христина Мокринчук…) 2.22.
Джерело: Українські статуси