Статуси за темою:

Вона сиділа в хаті на ослоні

Вона сиділа в хаті на ослоні,
Потупила свій погляд у підлогу,
Щось говорило радіо на підвіконні
І вже потроху вечір прокладав дорогу…

Годинник шарудів стрілками,
Сковзав останній промінь сонечка по склі,
Павук в кутку мереживо все плів нитками,
А син її єдиний загинув на війні…

Вона сидить. Ні поруху. Ні звуку…
Десь поховались усі думки…
Тепер життя перетворилося на муку –
Загинув на війні єдиний син.

Два дні тому його у церкві відспівали,
Ховали в оцинкованій труні
Загинув в танку – їх підірвали,
І тіла майже не лишилось – Господи прости!

І ось вона сама сидить так вечорами,
Точніш, уже три вечора й два дні,
Навіщо жить? Не прийде син до хати,
Не посміхнеться їй як сонце на весні…

Не скаже більше радо й щиро:
– Мамо!
– Що синку?
– Я тебе люблю!
– А дуже?!
– Не сказать словами…
– Знай, рідний, що для тебе я живу!

А що ж тепер?! Самотність, тиша, морок,
Вже загляда у хату темна, глупа ніч,
І чується з минулого її далека колискова…
Вона ж сидить собі, вона іще сидить…
07.07.2014

Джерело: Поезія несвідомого
Читайте також:

Зв'язок
Закрити

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Тема

Повідомлення

captcha